РАДИТЬ ПСИХОЛОГ ДНЗ: "АГРЕСИВНА ДИТИНА"

Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.
Агресія — ця мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об'єктам нападу (живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.
Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:
- стиль виховання в сім'ї (гіперопікування та гіпоопікування);
- повсюдна демонстрація сцен насильства;
- нестабільні соціально-економічні умови;
- індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);
- соціально-культурний статус родини тощо.
Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення у становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії. Якщо батьки дитини поводяться агресивно (вербально, фізично), застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини.
Агресивність може обумовлюватись фізично та психічно. В перші роки життя агресія виявляється нападами невдоволення, які супроводжуються криком, тіпанням, кусанням. Зрозуміло, що така поведінка дитини зазвичай викликана фізичним дискомфортом, безпорадністю в тих випадках, коли батьки не зважають на бажання дитини. Таку поведінку лише умовно можна назвати агресивною, бо у дитини немає наміру завдати якоїсь шкоди.
У дорослішому віці на перший план виходять конфлікти з ровесниками через іграшки чи речі, якими дитина хоче володіти. У півторарічного малюка агресія стає цілеспрямованою, має конкретну мету і виявляється через фізичне насильство. Дитина цього віку власні речі (в тому числі й іграшки), має як частину самої себе. Нечіткість кордону, який у самосвідомості дитини відділяє її від оточення, призводить до частих конфліктів з однолітками.
Таким чином, прохання мами: "Дай, хай твоєю машинкою пограється цей хлопчик", — дитина може сприйняти як еквівалент такому реченню: "Відірви руку і дай поносити іншому хлопчику".
Більшість дітей віком від 1,5 до 2 років не віддають добровільно власних іграшок, а якщо і віддають з примусу дорослих, то дуже неохоче, з прикрістю і плачем.
Конфлікти поміж дітьми, пов'язані з володінням іграшками, виникають тоді, коли іграшок не вистачає, коли декілька дітей "накидають оком" на одну й ту ж саму іграшку, І одне з них намагається поширити кордони своєї зони впливу через експансію (захоплення) чужих речей. Агресивність поведінки може зумовлюва¬тися також тіснотою приміщення, де перебувають діти.
Виявлення агресивності у віці 1,5— 3 роки головним чи¬ном залежить від ставлення батьків до тих чи інших форм поведінки. Якщо батьки ставляться нетерпимо до про¬явів відкритої агресії, то в дитини можуть виникати ознаки само деструктивної поведінки. Квилінням, пирханням, упертістю, неслухняністю діти прово¬кують дорослих на насильство, на дії, які передбачають їхню відповідальність за конфлікт.
Очевидно, що фізична агресивність батьків чи вихователів до такої дитини фіксує описані форми по¬ведінки.
Заохочення батьками проявів відкритої агресії у дітей затримує її соціалізацію, тобто здатність контролювати свої агресивні імпульси і виражати їх у прийнятних для суспільства формах.
Після двох років головною причиною агресивної поведінки дитини стає суперечність між "дослідницьким інстинктом" і цілою системою нових для її досвіду заборон, обмежень, соціальних обов'язків. Мимохіть, потрапляю¬чи в конфліктну ситуацію поміж непогамовною цікавістю, спонтанним інтересом до всього нового й незвичайного та батьківським "не можна", дитина відчуває сильну деривацію — обмеження можливостей задовольнити свої потреби. Дитина сприймає цю ситуацію як таку, що батьки відцуралися від неї, не люблять її. Неможливість вирішити цей конфлікт призводить до того, що в дитини прокидається відчай, злість, що виражається в агресивних вчинках.
Після трьох років виявлення агресивності багато в чому пов'язане з процесами статево-рольової ідентифі¬кації дитини. Спостерігаючи за тим, як діти граються в ляльки, дитячі психіатри помітили, що хлопчики граються агресивніше, ніж дівчатка. Найбільша агресивність у хлопчиків спостерігається до ляльки "тата", найменша — до ляльки "мами», У дівчаток — навпаки. Хлопчики, які мають батька, агресивніші, ніж ті, які ростуть без батька. В сім'ях, де нема чоловіків, чоловічі риси в хлопчиків виникають повільніше, і вони виростають більш вразливими і залежнішими.
Статево-рольова ідентифікація суттєво впливає і на форми виявлення агресивності, які описані вище: відкриту агресію чи само деструктивну поведінку. Якщо в дворічному віці в арсеналі засобів проявів агресивності у хлопчиків і дівчаток майже в однаковій пропорції трапляються плач, вереск, взаємні ляскання долонею, то в чотири роки незадоволення бажань викликає в них неоднакову реакцію: хлопчики переважно б'ються, а дівчатка коверзують. Описана відмінність пояснюється різними для дівчаток і хлопчиків соціально узгодженими моделями поведінки. До того ж вважається, що дівчатка, маючи такі ж агресивні тенденції, як і хлопчики, бояться їх виявляти через страх бути покараними, в той час як до агресивності хлопчиків дорослі ставляться поблажливіше. Коли діти стають старші, ці моделі поведінки стверджуються: число проявів агресії в поведінці дівчаток зменшується, а в хлопчиків — зростає. Змінюється також форма агресії: у хлопчиків збільшується значення фізичного насильства, у дівчаток словесних образ, демонстративної поведінки. Можливо, це має зв'язок з вихованням, яке спрямо¬вує агресивність хлопчиків "назовні", а агресивність дівчаток — "усереди-ну".
Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.
Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жор¬стокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» — нерозв'язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною.
Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.
На жаль, такі спроби не завершуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще — вона не знає. Н. Л. Кряжева описує поведінку цих дітей так: «Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість... прагне розсердити маму, вихователя, однолітків. Вона не «заспокоюється» до тих пір, поки дорослі не втратять терпіння, а діти вступлять у бійку».
Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих — покарання.
Насправді, така поведінка — лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.
Агресивні діти дуже часто підозрілі й насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших. Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. їм, навпаки, здається, що весь світ — проти них.
Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненави¬дять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.
Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.
Отже, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що головними «ліками» агресивної поведінки дитини є розуміння, підтримка та всеосяжна батьківська любов, а зовсім не покарання та шантаж: «Якщо ти так робитимеш – я тебе не буду любити!».

Опубліковано 02.12.2014 автор Христопалова Валентина Павлівна

<< Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Наступна >>